Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка

На Виноградівщині, яка славиться давньою історією полювання, цієї суботи відзначали День мисливця. Другий рік обласне свято проходило в урочищі Великий ліс на території Виноградівського держлісгоспу. Господарі зустрічали представників усіх місцевих товариств мисливців і рибалок, колег з інших областей України, а також гостей із-за кордону: Угорщини, Словаччини, Румунії, Чехії, Німеччини. Завітали заступник голови Державного агентства лісових ресурсів України Володимир Бондар, голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль, заступник голови обласної ради Йосип Борто, представники дипломатичних установ.

— Дякую закарпатцям, що вони такими фестивалями відроджують і розвивають традиції мисливства, — зазначив на відкритті свята Володимир Бондар. — Це важливо і в контексті європейських прагнень України, адже в нас ці традиції не настільки розвинені, як у багатьох інших країнах європейського континенту. У всьому світі мисливська галузь дає прибуток і активно розвивається. Водночас це копітка праця, яка полягає насамперед у системній роботі працівників єгерських служб із підгодівлі та примноження популяції диких тварин.

Vasyl Ropchuk

— Закликаю всіх громадян приєднатися до мисливців і лісівників у розумному використанні наших природних ресурсів і в забезпеченні їх належного врядування на благо майбутніх поколінь, — сказав начальник Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Валерій Мурга.

Геннадій Москаль, який приїхав привітати учасників свята у парадному мисливському костюмі, наголосив: «Саме справжні мисливці найбільше зацікавлені у збереженні фауни, регулюючи популяцію диких звірів і підгодовуючи їх. Мисливці полюють лише за правилами і протистоять браконьєрам. Полювання можна вважати романтичним доповненням до всієї організаторської та природоохоронної роботи в лісових угіддях».

На десятках стендів районні організації Товариства мисливців і рибалок фантазійно і цікаво представили романтику мисливства. Це і незвичні трофеї, і вичинені шкури та роги диких тварин, експозиція зброї. Окремо розмістили різні типи годівниць, які демонструють зразки для підтримування диких звірів узимку.

Визначали найкращих мисливських собак, влаштовували майстер-класи зі стрільби з лука та пневматичної зброї, театралізовані сцени, а також дегустацію страв з мисливської здобичі. І подивувалися, і посміялися під час конкурсу з імітації реву оленя, яка вдається далеко не кожному мисливцеві. Не залишилися поза увагою і маленькі учасники: для них представники громадської організації «ФОРЗА» влаштували лісову школу з конкурсами на знання лісівничої тематики.

Увесь день гості могли насолоджуватися виступами найкращих фольклорних колективів з різних куточків Закарпаття. Мисливська ватра, яка розгорілася на безпечно облаштованому місці, нагадала про святий обов’язок мисливців оберігати ті дари, якими природа щедро наділила лісисті Карпати.

Уже у відблисках зір, проводжаючи гостей і приймаючи подяку за надзвичайне свято, директор Виноградівського держлісгоспу Василь Агій не казав їм «прощавайте», а говорив з усмішкою доброго ґазди: «До зустрічі за рік».

Джерело: Урядовий кур’єр

 

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

musluvesОстанніми роками в українському суспільстві триває протистояння між зоозахисниками і людьми, які не менше люблять природу, — мисливцями. На жаль, антимисливський рух поширюється в ЗМІ, соціальних мережах, під час публічних акцій. Прикривається цей рух турботою про бідних тваринок, а «кровожерливих» мисливців зоозахисники називають не інакше, як браконьєрами і вбивцями. Як мисливець у сьомому поколінні спробую розвіяти цей міф.

Про мисливство та його особливості знаю від діда, той — від свого діда, що ходив у тайгу на ведмедя з рогатиною. Мене, хлопця, ці історії зворушували більше, ніж казки. Тепер ходжу на полювання. Зі мною батько, який просто тримає в руках рушницю. Він не полює, а радіє життю. Приблизно так, як його описав незабутній український майстер мисливського слова Остап Вишня: «Мисливці є тими людьми, що люблять тихі вечори над озерами, що чують ніжний шелест очеретів, яким крик бугая на болоті бринить, а загадковий тихий плескіт на озері в їхнім серці одгукується трепетними перебоями». Саме так завжди сприймав і сприймаю полювання. Тож просто дратує, коли з мисливців намагаються зробити злочинців. Особливо ті, хто й уявлення не має про справжнє полювання.

На жаль, ми з однодумцями, які захоплюються полюванням, тривалий час всерйоз не сприймали закиди проти нас. Тож маємо небажаний зворотний зв’язок. Завдяки так званому широкому зоозахисному руху відбулася підміна понять. Мисливців, які щиро ставляться до справи збереження природних ресурсів, стали називати вбивцями та браконьєрами. Це найбільша з усіх нісенітниць, яку лише можна вигадати. Саме слово «мисливець» означає, що людина мислить, замислюється над своїми вчинками. У нас є кодекс честі й етики, ми поважаємо трофеї, які здобули. Зауважте: не вбили, як кажуть про нас зоозахисники, а здобули. Лось, кабан чи будь-який лісовий звір не приречений. Він з нами на рівних. Кажу щиро: одного разу на полюванні не зміг вистрелити в самця козулі, який зазирнув мені в очі.

Звичайно, поширення історій про браконьєрство, які не мають жодного стосунку до правильного полювання, значно підсилюють сприйняття полювання як безвідповідального ставлення до природи, роблять його легким об’єктом для критики. Публікація фотографій розпивання алкогольних напоїв до або після полювання, неетичне ставлення до здобутого трофея і його представлення в неналежному вигляді — все це ще більше налаштовує проти мисливців і псує їм імідж. Ми категорично засуджуємо такі дії. Розтиражовані у ЗМІ приклади не мають жодного стосунку до розумного, зваженого, контрольованого державою мисливства.

Намагання зоозахисників надломити мисливську галузь вважаю неадекватними діями. Світовий та історичний досвід, здоровий глузд доводять, що мисливство — це така сама галузь економіки, як інші. Досить прибуткова. До речі, цю думку поділяє кандидат біологічних наук молодший науковий співробітник Інституту зоології імені І. Шмальгаузена НАН України Євгенія Яніш. Вона стверджує: «Ми за раціональне природокористування та проти браконьєрства. А підриваючи мисливську галузь, дехто підриває обороноспроможність нашої країни, що небезпечно, особливо в наш час. Адже під час війн саме з мисливців та єгерів формувалися спецпідрозділи, які виконували найскладніші розвідувальні, диверсійні та інші функції. Нині ця галузь перспективна, у жодному разі її не можна забороняти, збільшувати на неї тиск, піддаватися псевдоекологам, що просто відробляють отримані міжнародні гранти, частина яких надходить з Росії».

Часто дивує: чому ніхто із зоозахисників не заявляє про необхідність боротьби з браконьєрами? Наприклад, несанкціонований обіг отрутохімікатів у сільському господарстві ще й як шкодить диким тваринам. З мисливцями тягатися легше? Слід хоч трохи розумітися на полюванні, щоб робити висновки. А він тут один: мисливці — не вбивці!

Джерело: Урядовий кур’єр

 

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка

В теперішній час, коли зайців стало обмаль, а популяція лисиці збільшилась, доцільніше було б полювати саме на цього всюдисущого хижака. Адже він вносить серйозну поправку у кількість вухатого гризуна. Полюють на рудого розбишаку по-різному, а ми розглянемо полювання з манком, як із стаціонарної засідки так і в активному пошуку.

poliuvannia na lysytsiuГотуй воза взимку а місце для полювання влітку

Для початку треба вибрати місце, а це не так просто як здається. 

Врахування сходу та заходу сонця та місяця дозволить вам перебувати у засідці в тіні. Тінь вміло приховає вас, а що саме головне – рушниця чи бінокль не дасть блиску. Не даремно Висоцький співав «Из-за елей хлопочут двустволки , там охотники прячутся в тень...» Тому краще сидіти у засідці, щоб сонце чи місяць сходили вам по праву руку а заходили по ліву. Ну і не забувати про розу вітрів. Іншою умовою для вибору місця засідки є можливість скритного підходу та відходу. Проте огляд із неї повинен бути якнайбільший та якнайкращий. Рельєф має важливе значення, всі це розуміють. Тому краще засідку влаштувати на пагорбі, підвищені (наприклад на дереві, але із дозволу користувача угідь). Це дасть ще кілька переваг. Із висоти кращий огляд, та й лисиця бачить понизу. На підвищені необхідно розчистити місце під переносне крісло або влаштувати стаціонарне, яке не скрипить, і , обов’язково, підставку під рушницю. Сидіти в кріслі найкраще на твердому пінопласті. Перевірено. Надійно та тепло. Його можна залишати на місці, він не намокає та не гниє. Насипало на нього снігу – обернули на другу сторону і ніяких проблем. Зразу потрібно вирубати гілки та кущі що будуть мішати при огляді місцевості та можливій стрільбі.

Також добре буде, якщо відійти від засідки на метрів 70-100 і подивитись як виглядає вона із сторони, присісти, глянути на неї з низу, як це буде бачити звір. Важливою умовою є щоб засідка не просвічувавалась. Тому задній фон повинен бути темним, найкраще його загустити гілками. Самі ж гілки з листями краще нарубати влітку. Недалеко від засідки чи на задній фон можна прикріпити грубу клейонку чи щось інше, що буде шуміти. З часом звір звикне до цього шуму і не буде звертати уваги, навіть якщо це ви його самі спричинили. Ще також добрим місцем влаштування засідки є територія біля залізничних колій. Лисиці там постійно крутяться в пошуках чогось їстівного.

Тепер до самого місця майбутнього полювання. Необхідно розчистити зручні для вашого огляду та стрільби можливі місця підходу звіра, а поганопроглядаємі, навпаки, захаращити. Рекомендую на відстані приблизно 50 метрів від засідки понапихати в землю півтора-двохметрові патики чи гілки в лінію із прив’язаними до них стрічками – вони будуть показувати нам силу та напрям вітру. Як тільки зайде лис за межі лінії патиків, одразу зрозумієте яка до нього відстань. Адже на око чи в сутінках визначити відстань проблематично. Деякі мисливці ще недалеко засідок вкопують в землю пластмасові труби так, щоб вона стирчала із землі на кільканадцять сантиметрів. В середину вкидають харчові відходи чи зіпсовані «ароматні» продукти. Запах буде приваблювати хижаків, лис буде там крутитись постійно. Проте тоді, під час виходу на засідку, необхідно брати з собою якісь м’ясні рештки і підгодовувати лиса. Ще дехто закладає приваду: тушку здохлої тварини чи м’ясні решти. При цьому дрібні рештки необхідно прикопати. Лис буде навідуватись в ці місця постійно, а це вам тільки на руку.

Самих засідок по угіддях можна зробити кілька, один день полюєте з одної, на інший з наступної.

По одягу зустрічають…

Вбрання мисливця відіграє велику роль в цьому полюванні. Лисиця добре бачить, підозрілість обмине десятою дорогою. Одразу б радив відмовитись від темних камуфляжів, він буде виглядати чорною плямою. Де б в яких угіддях ви не полювали, ваш одяг повинен бути світліший ніж навколишнє середовище. Білий маскхалат придатний тільки тоді, коли є багато снігу. Також необхідними є рукавиці, навіть якщо нема морозу. Білі руки видно далеко. А що говорити про обличчя. Як прожектор. Тому б радив би використовувати підшоломник або балаклаву. Та й в обличчя тепліше. Запах вбрання також важливий, тому радив би мати окремий верхній одяг який б зберігався на балконі чи у стодолі на сіні. Сам одяг не повинен шарудіти а ґудзики, заклепки чи блискавка дзвеніти. Можете перевірити самі себе – вдягніться і пострибайте на місці. Необхідно замаскувати і зброю. Вона, так як і бінокль, в більшості випадків, вороновані, що при сонячній погоді дають блиски. Або обмотати їх камуфляжним скотчем чи обклеїти білим пластиром або не виходити з тіні. Ремінь з рушниці я знімаю зовсім, він тільки заважає. Ну і телефон. Ставте одразу на «вібро», хоч звір те вібро чує, або повністю на беззвучний, чи вимикати зовсім. Вирішувати вам.

Зброя та постріл

По зброї - кожен користується своєю, ту що має. При цьому, нарізна більш ефективніша, хоча з гладкою набагато цікавіше. Яку ж треба мати витримку і майстерність щоб підманити звіра на 30-40м. Я користуюсь гладкою. Патрони використовую наступні: верхній, чоковий ствол, чотири нулі в контейнері, а в нижній, півчоковий, нулівка. Ще одна порада. Засіли ви у засідці, зробіть собі одразу умовну пристрілку у всіх напрямках. Зрозуміло що зброєю без патронів. Плавно та нашвидкоруч. При цьому з положення коли рушниця на колінах та на підставці. Ви одразу зрозумієте, як це правильніше та краще робити Найголовніше – техніка безпеки, рушницю знімати із забопіжника тільки перед самою стрільбою. Проте навчіться робити це тихо. А сам постріл має бути по чітко видимій цілі. «Один постріл – один трофей» - це має стати вашим головним правилом. Не впевнені – не стріляйте, не ляканий звір ще підійде до вашої засідки, а от стріляний навряд чи. Та й звук пострілу чують всі.

По біноклях - найкраще підходять 8х40 та 7х50, причому останній має більшу світлосилу, що в сутінках краще. Використання бінокля суттєво економить час при пошуках лисиці, з ним ви швидко відшукаєте в полі лисицю що мишкує, особливо зимою.

Про погоду

Найкращою погодою для полювання на лисиць з манком є тихі та ясні морозні дні, коли є сніжний наст або немає на землі снігу зовсім. Тоді лисиця не може полювати на мишей, розкопуючи сніг чи землю. І іншу здобич добути не легше. А голод не тітка…

В дощову погоду або при сильному вітрі лисиці відсиджуються в норах або в інших зручних місцях.

Найкращим часом для полювання на лисицю є ранок та вечір, тому необхідно приходити на засідку за годину-півтора до сходу сонця та за дві години до заходу. Хоча є такі дні, що лисиця мишкує цілий день, з перервою на обідній сон мов як сієста. 

Про манки та маніння

При полюванні на лисицю використовую два типи манків: «писк миші» та «крик пораненого зайця». Самих манків в магазинах є достатня кількість, представлено багато хороших варіантів. По фірмах перелічувати та рекламувати якусь не буду, кожен з них по своєму хороший, має свою ціну та інші особливості. Манки діляться на духові і ручної дії (типу гармошки). Деякі мисливці виготовляють їх власноруч, а ще інші манять взагалі без манків – втягуючи губами останню фалангу вказівного пальця . Кожен вибирає манок під себе, особисто я користуюсь ручним манком. Головне одне, перед тим як йти на полювання, необхідно добре потренуватись вдома.

Чому лисиця йде на манок? З «писком миші» простіше, миші її основний харч. Тому й прямує на нього без особливих пересторог. Крик пораненого зайця вже викликає зовсім інші асоціації. Лису, який вже ловив та поїдав зайця, це призив на більшу здобич, та й одразу згадується як їм, лисенятам, мама лисиця приносила зайців, а вони їх мучили та потім убивали. Миші пищать частенько, а от заєць просто так не кричить. Можливо він попав у халепу, будь це чи петля, капкан чи щось інше, або його зловив хижак. Кожен лис має свою територію на якій полює та з якої проганяє інших зайд. Тому крик зайця може бути сигналом вторгнення іншого лиса. Особливо це загострено в сезон гону. В такому випадку він біжить на крик зайця майже без засторог. В більшості ж випадків лис на звук манка підходить обережно, стоїть, сидить, прислухається та придивляється, старається зайти із сторони, чи обійти з заду. Тому полювання з манком потребує великої уваги, терпіння та витримки. Основне, сам процес…

В засідці

Сидячи у засідці, треба бути максимально уважним. Вмійте бачити та чути, навіть найдрібніші речі. Тріснула гілочка, листя зашаруділо – ви вже повинні бути насторожі. Самі ж рухайтесь щонайменше – звір бачить рух здалека. Тому ваші рухи повинні бути плавні та повільні.

Прийшли, сіли в кріселко, підготувались, витягнули манок, бінокль, зарядили рушницю, одягнули рукавиці, балаклаву і все, затихли. На хвилин 10-15. Це для того щоб шум, який ви зчинили, пропав. 

Спочатку маню манком «писк миші». Пискнув два-три рази, за кілька секунд повторив і чекаю. Це робиться для того, щоб привабити лисицю з близької відстані, бо можливо за цей час, поки сидів у тишині, вона появилась недалеко. Крик зайця зблизька її налякає. В полі, за хороших умов, лисиця чує писк миші і за 150 метрів. Часто, особливо у сутінках, на писк миші прилітають сови.

Якщо лис не підійшов, то за п’ять хвилин пробую «криком зайця». Одна серія маніння триває 5-7 секунд, потім перерва на 3-4 секунди і повторно наступна серія тривалістю 3-5 секунди. Не довше. Цей звук лисиця чує і за півтора кілометра. Заманили і почули як десь в далеко в селі загавкали собаки – оце вам і радіус дії манка і підтвердження того що ви зробили це правильно, не сфальшивили. Дуже часто на звук манка прилітають ворони, яструби, сови, прибігають собаки та куниці, а ще також і зайці. Зайці, напевне тільки самці, бо думають що це зайчиха кричить від іншого самця. Особливо в період гону. Можливі підходи вовків. Якщо лисиця не появилась, то за 20-25 хвилин можна заманити ще раз Чому саме такий час ? Бо лисиця якраз пройде за ті хвилини ту відстань на яку чути манок. Сам звір може появитись в найнесподіваний момент. Проте крик сойки, скрегіт сороки, пташки, що спурхнули з кущів, каркання ворон та круків сповістять вам про це швидше ніж ви побачите саму лисицю. Лисиця дуже точно визначає місце звідки лунав крик зайця. Якщо приходиться манити із надземного підвищення (дерева чи драбини) то манок необхідно направити до низу, щоб звук йшов до землі. Але немає потреби манити більше ніж 4 рази в одному місці. Краще пошукати її в іншому. Якщо ж лисиця йде на вас, то готуйтеся до пострілу.

Або плавно та повільно піднімайте рушницю, поки лисиця під час руху вас не бачить, або коли вона вже зовсім близько, нашвидкуруч підносьте рушницю та стріляйте Проте найзручніше, як вже писав вище, коли рушниця стоїть на підставці. Або це стаціонарна перекладина або переносна тринога. Старайтесь стріляти лисицю в бік, постріл в груди не надійний із за малою площі для попадання. Якщо сталось таке, що лисицю підшуміли чи промазали, то не спішіть покидати засідку, дуже часто можливий повторний підхід звіра, особливо якщо вона молода. Молоді нестріляні лисиці пострілу не дуже бояться. Деколи вони відскакують в бік і розглядаються по сторонах. Це дає змогу для другого пострілу. У мене було таке, що першим пострілом промазав, проте відлуння від лісу збило лиса з пантелику і він замість того щоб втікати назад побіг прямо на мене. При успішному ж пострілі не обов’язково йти зразу забирати добутого звіра, краще за 5-10 хвилин повторити маніння. Можливий підхід іншої лисиці,а це буває дуже часто, та й іншим це буде знак що власне постріл не пов'язаний із вабою. 

Опудало

Практикую використання з манком і такого собі опудала. Це шкурка зайця, натягнута на гілку чи прут, що запханий у землю. До гілки прив’язана міцна нитка або жилка. Заманив, і одразу кілка раз потягнув ниткою, шкурка завібрувала. Додаткова зорова привада для лиса. Найкраще в сутінках . Це Можна ще також бавитись з лисом «котика-мишки». Для цього треба зробити із сірої чи чорної нитки або шерсті, клубочок, що б нагадував мишку, прив’язати до нього ту ж саму жилку чи нитку, закинули в поле і чекаєте. Як появиться лис, заманіть писком миші і легенько потягніть за нитку. В середину клубка, для закидування на дальшу відстань можна помістити невеличкий грузик. 

Шукаємо лисицю в полі

Можливий і інший спосіб полювання на лисицю з манком. Більш активний – пошуковий. Тут ніби все просто, ходите по угіддях та шукаєте лисицю. Але найголовніше тут одне. Ви повинні побачити лисицю перші. Якщо лисиця побачила вас, то краще її зовсім не манити а йти шукати іншу. І в ніякому разі не можна манити лисицю яка втікає. Тому помітивши в угіддях лисицю старайтесь одразу сховатись так, щоб мати можливість за нею спостерігати. Місцем засідки можуть бути кущі, острівці густої трави, розплуги, пагорбці . Одна умова. Перед вами повинна бути чиста площадка яка б дозволили вам побачити підхід лисиці та влучно вистрелити. Обов’язково пам’ятайте про вітер. Він не повинен дути від вас, найкраще на вас, максимум що можливо то під кутом. Маскувальний одяг під фон навколишнього середовища. Наколінники будуть дуже доречні. Постарайтесь підійти до лисиці на відстань до пів кілометра. Заманіть спочатку тихо «мишею». Якщо лисиця не перестала мишкувати то можна повторити голосніше, а як відстань завелика, тоді спробуйте «зайцем» але тихо. Те що лисиця підніме голову і подивиться на вас є ознакою того, що маніння їй цікаве. Як тільки звір піде в вашу сторону одразу переставайте манити і готуйтесь до пострілу. Це може бути довго, по дорозі вона може мишкувати, то відходити, то підходити, то йти в бік. Коли підхід затягується, лисиця відволікається на інше, то можна ще заманити її раз другий писком миші, але не часто. В будь якому випадку, місце звідки вона почула звук зайця чи миші її зацікавило. Все залежить від вашої витримки та удачі ну і мисливського щастя, яке може бути як на вашій стороні так і на стороні лисиці.

Дует, тріо, квартет

Результативнішим способом полювання на лисицю є кількома мисливцями. Один манить а інші стають по боках на переходах звіра або по периметру. Добрим місцем є поляна серед лісу чи на краю лісу, мисливець-манильщик ховається посеред поляни, а стрільці розміщюються по її кутах. Обов’язково треба зважати вітер Також треба враховувати те, що чим більше мисливців тим більша вірогідність підшуміти лисицю. Тому компанія має бути провірена та злагоджена і спрямована на результат.

Мої полювання

Мав такий випадок. Облаштував засідку на підвищенні. Прийшов за дві години до заходу сонця. Традиційно «перекур» 10 хв. Маню спочатку «мишею». Тишина. За деякий час «зайцем». Одразу прилетів яструб, що довго кружляв, видивляючись зайця. Пройшло майже пів години перш ніж у поле за кілометр вийшов лис. Сів собі поважно, хвіст кругом себе і дивиться в мою сторону. Спробував заманити його писком миші, проте безрезультатно, бо на таку відстань лис того звуку не чув. Тоді заманив «зайцем». Лис, почувши це зірвався і побіг у лісосмугу, що тягнулась попри поле. Першою думкою було те, що я сфальшивив і лис утік. Все ж, знаючи всякі лисячі штучки, сиджу нерухомо. Недарма кличуть лисів в народі хитрими. Про всяк випадок легенько нахиляюсь до рушниці. Десь в тому напрямку, куди втік лис, заскреготала сорока. Ага, зараз буде якесь продовження. Так і є, бачу як з кущів, по краю поля, прямо на мене швидко біжить лис. Нерухаюсь, підпускаю його близенько, для вірного пострілу. Стріляю в бік, лис по інерції, ступивши кілька кроків, паде. Зачекавши хвилин десять ще раз заманкував зайцем. Аж за п’ятнадцять хвилин підійшов до свого трофею, яким виявився величезний, вгодований лис .

Іншого разу пішов вистежувати лисиць в поля. Уже скоро побачив одну мишкуючи лисичку в полі. Тут вже було простіше, лисицю я спостерігав. Тому хотів спробувати одну цікаву тактику як для гладко ствольного мисливця. Тобто, заманити в одному місці і швиденько переміститись у друге, де можливий вихід лисиць. Так і зробив. Сів у невеличкі кущі трави, заманив «зайцем». Чекати прийшлось недовго, лисиця, вчувши крики зайця, підняла хвіст і неспішно та час від часу мишкуючи, пішла в мою сторону. Я в час її мишкування, швиденько, але акуратно, переповз кущами, метрів п’ятдесят вперед, до старої дички Недоходячи близько ста метрів, до тих трав, звідки я манив, стала. Але до мене вона знаходилась в межах пострілу. Пискнув губами мишкою, лисиця обернулась в мою сторону. Постріл. Лисицю добуто.

Епілог

Кожне полювання із манком це як урок, завжди набираємося досвіду на майбутнє. Кожного разу можливий свій нюанс, що внесе корективи у наступні полюванні. Тому не потрібно розчаровуватись у перших невдачах. Якщо б все було просто то лис був би на межі знищення. Я свого першого лиса добув не одразу, всі попередні рази були як навчання на своїх помилках.

Тому бажаю вам успіху в цьому захоплюючому полюванні. Ні пуху, ні пера.

Автор - Федір Левицький (на форумі Федько-Халамадник)

Тема на форумі - Полювання на лисицю з манком

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка

ohotaГде-то в районе шести часов вечера раскаленный солнечный диск начал заметно снижаться по направлению к линии горизонта. И тут же над водной гладью загремели первые выстрелы, знаменуя открытие летне-осенней охоты на пернатую дичь.

Сегодняшнюю статью я бы хотел посвятить очень специфической и в то же время очень важной теме. Каким же образом должны поступать все охотники для того, чтобы вернуться с охоты в хорошем настроении, живым-здоровым и без протокола об административном правонарушении? Обывателю этот вопрос покажется странным. Казалось бы, для этого достаточно в процессе охоты не подстрелить кого-то из товарищей по увлечению. Однако помимо этого не следует забывать, что на свободное общение с природой наличие ружья на плече сразу же накладывает ряд ограничений — в виде писаных и неписаных законов и правил, части которых мы уже касались в предыдущих номерах журнала.

Многие «бывалые» охотники, которые «сами с усами», хмыкнув, наверняка уже занесли руку, чтобы перевернуть эту страницу — в толще глянца наверняка найдутся менее скучные статьи; а еще ведь где-то там прячутся и фигуристые вооруженные красотки... Но я бы до поры до времени предостерег от этого опрометчивого шага. Повторить ряд важных охотничьих правил будет весьма уместно — ведь правильный охотник от браконьера отличается не наличием ромашки за ухом или слезинки, скатывающейся по обветренной щеке от невыносимой красоты заката (как, впрочем, и не отсутствием бармалейского оскала и волосатых татуированных ручищ в крови по локоть). Нет. Маленькая вольность с документами, лишний патрон в полуавтомате — и все. Проверка, нервы, ругань и как результат — протокол и штраф. Я сам охочусь, что называется, очень плотно.

И если приходится пропустить охотничий день, то происходит это лишь в случае какого-нибудь из рук вон выходящего форс-мажора (наподобие болезни собаки, а вовсе не внепланового визита тещи, как кто-то мог бы подумать). Так вот, в угодьях я очень часто пересекаюсь с коллегами по нашему общему увлечению.

Соответственно, волей-неволей мне постоянно приходится наблюдать, как люди охотятся, и в кого (или во что), как и чем они стреляют. Да что там говорить об обычных охотниках! Моему возмущению не было предела, когда однажды в популярной телепередаче, посвященной борьбе с браконьерством, ее ведущий, решив отойти от основной темы, стал знакомить зрителей с охотой на уток и при этом прямо в кадре добыл вид, занесенный в Красную книгу Украины (соответственно, совершенно запрещенный к отстрелу). Этот пример наглядно иллюстрирует общую катастрофическую ситуацию с грамотностью в рядах наших «людей с ружьями», многие из которых по ряду причин даже охотминимум не сдавали. Тем не менее, находясь в достаточно глухих местах, охотник зачастую предоставлен лишь сам себе. И именно на его совести чаще всего остается соблюдение правил охоты. 

Техника безопасности

ohota uaНа мой взгляд, основным правилом, которое должен помнить охотник, является «Не уверен — не стреляй». И дело тут касается не только и не столько выбора упреждения в зависимости от дистанции. Промах на охоте «по перу» — это самое безобидное, что может случиться. 

На охоте опасность подстерегает на каждом шагу 

Речь в первую очередь идет о технике безопасности. Необходимо четко сознавать, что за набирающей разгон лысухой может притаиться другой охотник, отдавшийся искусству маскировки на все 100% и поэтому различимый разве что в тепловизор. Поэтому и существует правило: на небольших водоемах или в зарослях, где невозможно рассмотреть, что находится на всем протяжении полета снопа дроби (а это 150-200 м), стрелять по птицам разрешается, лишь после того как они взлетели выше человеческого роста. Единственное разрешенное отступление от этого правила — добор подранка на воде. Однако это нужно делать с максимальной осторожностью и только после того, как вы убедились, что выстрел будет безопасным для окружающих. Также нужно помнить об опасности стрельбы по неясно видимой цели. Сколько известно случаев, когда после выстрела по плывущей в предрассветном тумане лысухе та вдруг начинала громко возмущаться человеческим или собачьим голосом — со всеми вытекающими последствиями. Также, охотясь на водоплавающую дичь, будет весьма уместно после занятия стрелковой позиции наглядно продемонстрировать соседним охотникам свое местоположение. Для этого достаточно окрикнуть соседа и помахать ему ручкой — это даже своего рода правило хорошего тона на охоте.  

В глухомани угодий функции охотинспектора обычно выполняет совесть охотника

При коллективной охоте на пернатых с собаками в поле, когда маскировка не нужна, нелишним будет наличие в одежде элементов «сигнальной» окраски — например, ядовито-оранжевых головных уборов или жилетов. Эти пятна отлично заметны даже боковым зрением — соответственно, снижается риск подстрелить товарища по охоте или получить от него дробину-другую.

Следующим вопросом, который я хочу поднять в этом разделе, является культура обращения с оружием. Понятное дело, что тут, как с музыкальным слухом: или есть, или нет. Однако в отличие от слуха — врожденного качества — техника правильного обращения с оружием воспитывается. Нужно помнить, что самое безопасное оружие — разобранное. И при длительных перемещениях, особенно в коллективе и в транспорте, оно должно максимально долго не выходить из этого состояния. Если уж пришло время собрать, то, опять же, снаряжение его патронами нужно отложить на самый последний момент.

ohota 2018

Тут хочется немного отступить и разобраться со значением термина «заряженное ружье». На сегодняшний день фактором, определяющим заряженность оружия, является наличие патрона в патроннике. То есть полуавтомат или помпа с полным магазином патронов, но с пустым патронником, являются разряженным оружием. «Переломка» же со вставленными патронами — заряженной. Следующим этапом после занятия стрелковой позиции будет заряжание оружия — с немедленной постановкой его на предохранитель. С предохранителя ружье должно сниматься уже после того, как цель определена.

И лишь непосредственно перед выстрелом пальцу разрешается коснуться спускового крючка. При любом преодолении препятствий, выпускании ружья из рук для шнурования ботинок, посадке в транспорт необходимо каждый раз убеждаться, что в патроннике, кроме воздуха, ничего нет. К сожалению, несоблюдение этих простейших и очевиднейших правил потом аукается в новостях — очередным сообщением о несчастном случае на охоте. И это вовсе не естественный отбор: чаще страдают как раз дисциплинированные охотники, которым «посчастливилось» оказаться не в том месте, не в то время и не с тем человеком по соседству.  

Закон суров...

zakonБрошюрка, обязательная к изучению и выполнению 

Основным документом, регламентирующим поведение охотника при общении с природой, в нашей стране является Закон Украины «Об охотничьем хозяйстве и охоте». Он несовершенен, многие его положения спорны, но он существует — и его необходимо соблюдать. Процитировать его целиком в рамках статьи невозможно и бессмысленно, но зато каждый в состоянии за небольшие деньги купить его печатный вариант в книжном магазине или на книжном рынке. В конце концов, текст его можно скачать с сайта Верховной Рады по ссылке http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1478-14. На что же обратить внимание в этой брошюрке? Перво-наперво, рядового охотника касается раздел III этого Закона — он посвящен непосредственно охоте; а в нем необходимо просто вызубрить статью 20-ю, которая касается запретов при проведении охоты.

Именно из-за игнорирования нормативов этой статьи и составляется львиная доля протоколов на нарушителей правил охоты. Тут и про ночную стрельбу, и про стрельбу с подъезда на авто/мототранспорте, и про полуавтоматы с магазином более двух патронов, и про электроманки — в общем, все перечислять нет смысла. Нужно прочесть самому и выучить назубок. Также нелишним будет изу чить статью 17. Здесь речь идет о разрешениях на добычу тех или иных охотничьих видов. Вот, например: каменная куница вполне законно может быть добыта при наличии у охотника «заячьей отстрелки» (отстрелочная карточка на добычу пушных зверей) — в то же время другая наша куница, лесная, является лицензионным видом.

Статья 19 посвящена срокам охоты. Это также и то место, где существует приблизительный список разрешенных и некоторых запрещенных к добыче видов охотничьих птиц — с разрешенными сроками охоты на них, раз умеется. Еще в бытность мою охотником-бессобачником выбрались мы как-то своим небольшим коллективом на открытие охоты по водоплавающей дичи в днепровские плавни. По будильнику, заведенному на заветные 18:00, десантируемся в мелководном, заросшем кувшинками и чилимом, заливе.

hunting

Вход в «наш» залив — узкий, при этом площадь его глади где-то полтора гектара — имеем отличную «нычку» и при этом не сидим друг у друга на голове. Каждый выбирает место по вкусу; маскируемся и замираем — дело остается за утками. Потихоньку природа, потревоженная нашим появлением, успокаивается. Лысухи, привыкнув к тишине, начинают выплывать на центр залива. Уток пока не видно. Вдруг под рев мотора в нашу идиллию врывается надувная лодка с экипажем из моториста и стрелка-автоматчика на носу.

От такого тарарама лысухи, как ужаленные, заметались по заливу. И началась стрельба! Очередями! Во все стороны! Пригибания и попытки окопаться особо не помогают — кому-то из наших приходится даже нырять, увидев перед собой инфернальную черноту ствола. Уберечься от свинцовых «инъекций» полностью удалось лишь одному из нас, кто остался на лодке у протоки: он просто не попал в сектор обстрела корсарской бригантины. Этот же уцелевший и прекратил беспредел, громко предупредив о неминуемом потоплении заблудившегося рейдера и расстреле всей его команды с конфискацией имущества.

Что-то в ультиматуме говорилось и о противоестественных формах плотской любви. Как бы то ни было, предупреждение сработало. Пискнув: «Извините...» и даже не подбирая лысушьих трупов, «клизьма», выкрутив газ до упора, спешно покинула акваторию залива. Нам же осталось, матюкаясь и ойкая, извлекать друг у друга дробины, засевшие под кожей рук и других открытых частей тела, попутно дезинфицируя раны и души 40-процентным раствором известно чего. Чудом ни у кого не пострадали глаза. Нужно ли говорить, что праздник открытия охоты был испорчен? Ограничения как по срокам, так и по видам охоты, установленные этим Законом, могут быть вполне легально ужесточены любым охотпользователем. Поэтому весьма полезно, приобретая «отстрелку» в начале сезона, ознакомиться с приказом о правилах охоты в конкретном охотничьем хозяйстве — дабы потом не портить себе нервы, пытаясь доказать проверяющим свою «белость и пушистость» при наличии очевидного факта нарушения правил охоты, пусть и принятых лишь на данной конкретной территории.

Любой отохпользователь вправе ужесточить нормы и ограничения, указанные в законе

 Еще хотелось бы упомянуть о соблюдении норм добычи. Обычно для конкретного охотничьего хозяйства они указываются на обороте отстрелочной карточки. Вроде бы все понятно и ясно. Если указано пять уток на одного охотника в день — то и должен охотник Вася Пупкин добыть не более пяти, после чего ему положено разрядиться и прекратить охоту. Однако очень часто это требование не соблюдается — и даже егеря на это закрывают глаза. А происходит это при стрельбе «на коллектив». Раз нас на охоте трое — то и уток нам надо пятнадцать! При этом лучший стрелок может взять десять — фактически превысив норму, а два его товарища добыть соответственно три и две, то есть норму недобрав. С юридической стороны, первый — нарушитель, но с  чисто человеческой — поди пойми (об этом мы поговорим в следующем разделе).  

Несколько слов о совести

Помимо официальных норм, существуют и неписаные правила поведения на охоте — в виде своеобразных традиций, передающихся из уст в уста. Они, скорее, имеют отношение к охотничьей этике — некоему собранию нравственных критериев и норм поведения, которым должен следовать охотник в своем отношении к природе, диким животным, а также в отношении других охотников. Сегодня охотничья этика представляет собой следствие внутренних убеждений, совесть охотника — если хотите. За нарушение этих правил не выписываются протоколы, но иногда наказание может быть и похуже; как говорится: «закон — тайга, прокурор — медведь».

Зачастую именно соблюдение этих канонов дает представление о том, кто приехал с вами на охоту — неофит с выпученными глазами или опытный культурный охотник. Естественно, несоблюдение этих норм поведения может поставить крест на дальнейших совместных выездах «нарушителя» с данным коллективом. При этом в разных регионах, а иногда даже в разных коллективах, в подобных канонах могут быть некоторые отличия.

ohota 3

Тем не менее на охоте «по перу» наиболее применимы следующие правила: 

— Дострелянный подранок принадлежит тому, кто этого подранка сделал, если после его стрельбы были явные признаки ранения птицы или же прерван ее полет. Дострелявшему его охотнику возвращаются потраченные патроны. 

— Неэтичны споры о том, кто добыл данный трофей. Если по дичи стреляло несколько охотников без явных попаданий, а дичь, пролетев какое-то расстояние, падает, то она принадлежит тому, кто стрелял последним. 

— Первым стреляет тот, у кого поднялась дичь, после его выстрела стреляют остальные. 

— Нельзя стрелять дичь, летящую на вашего товарища. 

— Несколько охотников могут стрелять из-под одной легавой, поделив сектор полета птицы. 

— Обязательно следует как можно быстрее добить подранка. Фотографирование с мучающейся добычей недопустимо! 

— Нельзя стрелять по дичи, если нет возможности потом ее найти и подобрать, например, над густыми зарослями, если нет хорошо аппортирующей собаки.

 — При встрече с другим охотником в угодьях его вежливо приветствуют, предварительно разрядив ружье. 

Раньше при таких случайных встречах было принято без каких-либо взаимных требований также предъявлять друг другу охотничьи документы. 

— На охоте все равны. Уборка помещения и мытье посуды, приготовление пищи и все остальное обязательны для всех. Если на охоту охотники едут на машине — затраты на бензин делятся поровну. 

— Охотник должен помнить, что нужно делать что-то одно: или охотиться, или выпивать. Совмещение того и другого недопустимо. 

— Если попал на охоту в чужую команду, веди себя по пословице: «В чужой монастырь со своим уставом не ходят».  

Правильный охотник обязан пропагандировать бережное отношение к природе

— При охоте с лодки вдвоем более меткий всегда будет с добычей, но воспитанный охотник сложит все в одну кучу и поделит ее пополам. 

— Каждый уважающий себя охотник обязан пропагандировать правила охоты и показывать личный пример в строгом их соблюдении, вести разъяснительную работу среди других охотников и местного населения о необходимости бережного отношения к природе. 

— Недопустима неприцельная стрельба по стае пролетающих птиц, а также стрельба по дичи на расстоянии, превышающем предел прицельного убойного выстрела данного оружия. В подавляющем большинстве случаев таковая не обеспечивает поражения цели, но плодит уходящих подранков, которые затем бесцельно погибают. 

— Совершеннейшее безобразие — стрельба неохотничьих птиц: цапель, крачек, чаек, сов, воронов или дневных хищных птиц. Вредителем является только серая ворона, остальных неохотничьих пернатых стрелять нельзя! 

— Культурный охотник всегда гордится своей добычей, но никогда не будет хвастать ею перед другими. Показывая добытых животных, он не будет небрежно швырять их тушки; пока находится в поле, он отмоет, очистит дичь от крови и грязи, аккуратно уложит в ягдташ или рюкзак. Охотник не скажет: «убил» зайца или утку; как правило — «взял», «отстрелял» либо «добыл». 

— Охотник поздравит удачливого товарища не «с добычей», а «с полем», то есть со счастливым процессом полевания (охоты). 

— Культурный человек никогда не оставит после себя на биваке груду мусора, консервные банки и тем более — битые бутылки. 

hunt 2018Норма взята — можно и на боковую 

В заключение следует отметить, что соблюдение всех вышеперечисленных норм не требует больших усилий, зато делает охоту не только увлекательным, но и приятным, безопасным, доставляющим глубокое удовлетворение процессом, не вызывающим негативного отношения у окружающих. Ведь во многом именно снижение общей культуры охоты последних лет является причиной регулярных вспышек антиохотничьих настроений в нашем обществе.

Охотник перестал быть синонимом любителя природы, а все чаще воспринимается обывателями лишь в качестве кровожадного садиста, который едет в угодья наслаждаться мучениями беззащитных зверушек и птичек. Так вот, на мой взгляд, вернуть себе светлый облик — целиком в наших силах. Как? Что ж, давайте прочтем эту статью еще раз... 

Статья опубликована в журнале "Мир увлечений: Охота&Оружие" в № 4 за 2017 год.

 

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка

ohotaИ. НОВИЦКИЙ

Ружья малых калибров, 20-го в особенности, давно привлекают внимание охотников. Универсальность ружей малых калибров ограничивалась отсутствием возможности применения патронов, снаряженных крупной картечью. Однако этот вопрос решается просто.

Я снаряжаю патроны 20-го калибра картечью диаметром 8,3 мм в бумажную гильзу восемью картечинами, расположенными в четыре ряда по две в каждом (картечины последующего ряда укладывались в промежутки нижележащих, вес снаряда 26,5 г, навеска пороха «Сокол» — 1,5 г).

Для снаряжения картечь готовится следующим образом.

Каждая из них зажимается в плоскогубцы и немного спиливается для того, чтобы сложить картечины вместе площадками друг к другу, а их общий диаметр должен быть равен внутреннему диаметру гильзы (рис. 1). Картечины досылаются в гильзу без усилия, чтобы не деформировались. Это основное условие, обеспечивающее кучность боя. Можно подобрать размер картечи так, чтобы пара ложилась в слой без зазоров между ними и стенками гильзы. При этом опиловки их поверхности не понадобится.

В данном случае кучность будет хуже. Можно предположить, что фактор соприкосновения картечин площадками, а не точками правильных сферических поверхностей, исключает «биллиардный» эффект при вылете снаряда из ствола.

Метод опробован в течение многих лет стрельбой по кабанам, оленям, косулям. Практическая стрельба и экспериментальный отстрел производились из ружей в основном 20-го калибра. Это ружья ИЖБ-36 (вес 3,3 кг, правый цилиндр, левый чок 0,6 мм), ИЖ-58 (2,9 кг, правый получок 0,5 мм, левый чок 1,0 мм), ружья льежской мануфактуры (в рядовом исполнении с дульными сужениями 0,7 мм, весом 2,7 кг и высокого класса с обоими чеками по 0,6 мм, весом 2,6 кг), ружье фирмы «Зимсон» (вес 2,74 кг, оба чока по 0,9 мм).

Помимо ружей 20-го калибра, было использовано ружье 24-го калибра фирмы «Ронже» (вес 2,4 кг, оба чока 0,6 мм). Лучшие результаты были получены из ружья ИЖ-58.

Для ружей 20-го калибра применяли бумажные гильзы, капсюли «Жевело»; для ружья 24-го калибра — металлические гильзы с капсюлями центрального боя. При тщательном внешнем осмотре стволов после стрельбы следов деформации не обнаружено. Отдача при стрельбе такими картечными патронами не больше, чем от дробовых.

Видимо, предлагаемый метод в ружьях крупных калибров позволит применять картечь диаметром более 9 мм с использованием контейнеров и связывания рядов нитью (рис. 2). Нить № 10 длиной 8—10 см. Картечины связывают парами в ряду.

Методика снаряжения патронов следующая. После досылки картонных пыжей с необходимым усилием на пороховой заряд войлочный пыж под картечь вставляется только в верхнюю часть гильзы на глубину диаметра картечи.

Затем кладут на войлок пару картечин ряда так, чтобы они касались друг друга спиленными частями (площадками). Затем нажимом большого пальца эту пару досылают вниз также на диаметр картечи, чтобы освободить место для очередного ряда. Следующую пару (ряд) укладывают так же, помещая картечины в промежутки картечин нижнего ряда. Таким образом укладывают четыре ряда по две картечины, всего восемь штук.

После того, как снаряд картечи уложен, легким нажимом навойника досылают снаряд с войлочным пыжом до картонного порохового пыжа. Края гильзы завальцовывают, как правило, Рис. 1. Укладка картечи в гильзу: 1 — стенка гильзы; 2 — картечь нижнего ряда; 3 — картечь верхнего ряда.

без дробового пыжа. Дробовой пыж практически не ухудшает стрельбу.

Хорошие результаты получены при стрельбе из ружья 24-го калибра, с использованием металлических гильз и капсюля центрального боя.

Метод позволяет использовать металлические гильзы для снаряжения картечных патронов для ружей 28-го калибра, соответственно подобрав картечь и навеску порохового заряда. При снаряжении картечных патронов применять всевозможные укучнители боя не было необходимости. На дистанцию 35 м от дульного среза все картечины снаряда укладывались в круг диаметром 54—65 см.

Из ружья 20-го калибра ИЖ-58 в рядовом исполнении картечины на дистанции 35 м легли в круг диаметром 37—46 см. Укучнители не применялись. Кучность боя находится в прямой зависимости от размеров дульных сужений: большие дают бой кучнее.

Стрельба из ружья со стволом цилиндрической сверловки не показала лучшей кучности боя картечью. У цилиндра осыпь ровнее и шире.

Таким образом, универсальность ружей малых калибров, 20-го — в особенности, стала полной. Можно применять дробовые патроны от мелких номеров дроби до крупной картечи и, конечно, пулевые.

Приведу пример, который вызвал удивление. После того, как расстался с ружьем 24-го калибра, у меня долго хранились четыре пули «Блондо» этого же калибра с ведущими поясками из свинца. Пули легко проваливались в правый ствол двадцатки ИЖ-58 и едва задерживались в чоке левого ствола. Я их вставил в патрон, снаряженный навеской пороха «Сокол» (1,5 г), а края гильзы замял по прежней завальцовке. На расстоянии 50 шагов произвел по два выстрела из каждого ствола ружья ИЖ-58 стоя, с руки. Результаты превзошли все ожидания: пули легли в круг диаметром 11 см! Выходит, что пули «Блондо» можно выполнять в размерах вместе с ведущим пояском, диаметром менее размеров каналов ствола и дульного сужения.

Поясок из мягкого металла или полиэтилена необходим, чтобы не повредить поверхность каналов стволов. Возможно, пули бросает от стенки к стенке (биение). Это качество пули «Блондо» надо изучить. Если подтвердится при дальнейшем исследовании возможность надежной стрельбы пулей «Блондо» уменьшенных размеров без контейнера, это облегчит ее массовое производство и применение безбоязненно в ружьях со стволами от цилиндрической формы сверловки до самых больших дульных сужений.

Итак, двадцатка — относительно легкое, многоцелевое (универсальное), маневренное ружье, позволяющее применять бумажные и металлические гильзы, использовать снаряд в относительно широком весовом диапазоне, надежно стрелять всеми номерами дроби, крупной картечью и пулями.